Внутрішні Пілігрими

Ви знаєте, по-різному людей буває. Хтось їде на дорогі ретрити, чи в Непал, шукає якихось монахів в оранжевих рясах, чи читає якісь розумні книжки про усвідомленість. Тратить на це просто тисячі доларів. Хтось просто йде в якісь паломництва, чи походи, проходить дорогами пілігримів, чи практикує якісь інші століттєві моножиттє практики, щоб в дорозі почути чи то себе, чи то Бога. Хтось бере більше радикальний курс і просто йде в монастир. Відгороджує себе від світу. Але все це в дійсності змога чи намагання прийти до себе. Одні з таких розумних книжок, які написав той чоловік в померанчому олязі, була така думка, що найважчі служіння - це служіння в боксіоденних речах. Коли ти не йдеш у ретрит, чи медитуєш десь в горах на одинці, чи ще щось таке, а коли ти робиш це в повсякденні. Коли ти ходиш на роботу, займаєшся хайтніми справами і якось інтегруєш цю духовну практику і пошук спокою в щодень. І це найважче, тому що це не про те, щоб ізолювати себе від світу, це про те, щоб вбудувати себе у цей світ. Знайти простір для себе, для своїх думок, знайти для себе час. І люди знаходять різні інструменти для таких речей. От в мене чай, в когось щось інше. Хтось медитує в процесі того, як він працює, комусь щастить. Хтось робить роботу, яка його наповнює, комусь не щастить. І займається роботою, яка його вбиває. Воно по-різному, але можливо нам не треба долати десятки кілометрів пішки кожен день, щоб прийти до чогось. Можливо нам просто достатньо загляду не всередину в себе. І там вже все є, що нам потрібно.

Позичені книги, другий мозк

Я навчився мислити, бо не мав грошей, щоб купити книжку.

Інвалідність як внутрішня еміграція

Про стан внутрішньої еміграції і людей з особливими потребами. Внутрішня еміграція — це така цікава річ. Тобто, вона, наприклад, щоб було зрозуміло, я, наприклад, з західної України. Я такий бендера, весь говорив українською. І я пам'ятаю, коли я був підлітком, я приїхав в Київ, і мені розповідали, що я, тіпа селюк, і повинен нормально людям пояснювати, що я від них хочу з розумілою мовою. І тоді ти розумієш, що твій світ закінчується за збурчем, і ти іммігрант у власній країні. Тому що просто, типу, соціум довкола чомусь тебе не розуміє. Потім, 30 років потому, вони тобі ось-ось розповідають, що там у місті "Х" всі говорили по-русски, тому їм так незручно, і вони взагалі жертви, і ми всі повинні співчувати, тому що так у них, тіпу, у житті сталося, тому ми всі повинні під них піднятися. Ну, це така історія, зрозуміла для багатьох, в дійсності, з Західної України. Я дуже радію, що зараз вона змінюється. Але є глобальніша історія. Ви народжуєтеся з особливими потребами у світі, створеному людьми, які таких проблем не мають. І цей світ, в принципі, взагалі не для вас. І ви не можете толком пояснити, що ви відчуваєте, тому що у вас і словнокого запасу для того немає, і розуміння, типу, вашого стану, якби, немає, тому що в більшості людей таких проблем нема. І відповідно, ви можете апелювати і розмовляти про ці речі тільки з тими людьми, які або перейшли такий досвід, або в них є, наприклад, діти, або в них є родичі. Ну, тобто, вони дотищені до того досвіду. І так виходить, що ви теж мігрант. Тому що ви живете в світі, в принципі, який, ну, закінчується не за збручем, а закінчується, в принципі, за дверима вашої квартири. І це веде до того, що ви ізолюєтесь. Ну, тобто, якщо в цьому світі не можете пояснити, хто ви, ви починаєте закриватися. Це один із шляхів. Другий шлях — це, якби, розширення життєвого простору. Тобто, ви починаєте повільно відвоювати, тобто, ви починаєте цю лінію збруча кудись рухати, якось пояснювати, якось йти в той світ і намагаєтеся якось пояснити щось. Якщо у вас вистачає, ну, життєвої енергії на це, якщо у вас вистачає на це сил і можливостей, якщо ви маєте в цьому потребу. Якщо ви цю потребу не освітовлюєте, ви починаєте ізолюватися і шукати світ, який для вас комфортний. І це може бути або віртуальний світ, де ви можете сформувати свою ідентичність без прив’язки до своїх фізичних проблем. І багато хто так робить, багато хто йде в геймблінг, багато хто йде в базартні ігри, ще на такі ставки, все решта. Хтось просто будує, ну, якби, віртуальний аватар і в ньому живе. От. Тобто, форматів ізоляції багато. Хтось переключається з людей, наприклад, на тварин, тому що в них більше емпатії і співчуття, ніж у людей. Хтось ще там щось робить. Ну, це така, типу, цікава історія. Але в дійсності є такий побічний ефект всієї цієї внутрішньої міграції, коли ти ростеш у світі, який для тебе чужий, ти розвиваєш автономну ідентичність. Це означає, що в тебе дуже багато підтримки і якорів, не зовнішніх, а внутрішніх. Тобто ти вчишся спиратися сам на себе, і це, може, з боку виглядає, як Мюхаузен, а на практиці це досить непоганий навик для виживання. Але це досить болісно. На практиці. І самотньо. Якщо що. Тому, так. Тому нам треба все ж таки розвивати внутрішні опори, але в той самий час будувати мости і ставити опори, які ведуть до зовнішнього світу, комунікації, відкритості, і будувати суспільство, де немає внутрішніх мігрантів, ні мовних, ні людей з особливостями, ні людей з якимись нейровідмінностями. І це вимагає гнучкості. І від тих людей, у яких є виклики, і їхнього розуміння, що світ їх не розуміє, і у зовнішнього світу, якому треба зрозуміти, що є просто інші люди, і вони мають право на існування. І це такий двосторонній процес. Я б дуже хотів, щоб цей процес відбувався в Україні. Тому що ми стикнемося. Ми вже стикаємося з людьми, у яких після війни є великі травми, як фізичні, так і психологічні. І ми маємо надію, що через тих героїв, які віддали здоров'я з усю Україну, побачимо, і цих героїв, і тих людей, які все життя були у внутрішній еміграції, тіні, які мають подібні виклики, і може вони не віддавали здоров'я за країну, але вони мають право існувати в тому соціумі. І бути в тому соціумі в комфорті, і приносити тому соціуму якусь цінність, яку вони можуть, і яку вони щиро хочуть принести.

Про природу інклюзії та наш моральний компас

У нас триває довга дискусія про інклюзію: як вона має виглядати і що це взагалі таке. Але будьмо відвертими й визнаймо один факт: потреба в інклюзії виникла через абсолютно зворотний процес — через те, що ми створили світ для нейротипових людей, які не мають життєвих викликів. І, в принципі, ми не можемо звинувачувати в цьому людство, адже кожен будує світ тими руками й очима, які має, сприймаючи інше через призму власного «я». Відповідно, це зручний світ для тих, у кого все типове: нейротипове, фізіологічно типове. І в цьому немає нічого поганого.

Про Софійку та вальс

Тут у багатьох українських медіа виходять новини та історії про Софійку, дівчинку з особливими потребами, яка мріяла станцювати вальс на випускному. І є така не дуже приємна історія, ніби "яжмать" з батьківського комітету школи не дуже хотіла її запрошувати на випускний. Суть історії в принципі досить позитивна, бо знайшлися адекватні батьки, і знайшовся адекватний хлопчик, який з нею таки станцював цей вальс. В принципі все дуже позитивно завершилося. Ну а я, як людина з ДЦП, яка також активно псувала кадри на дуже дорогій відеозйомці на випускному, можу сказати, що в нас за 25 років чи більше, на жаль, особливо нічого не змінилося. І мене навіть не тригерить ця історія з мамами — там, в принципі, немає чого коментувати, і це мене не дивує. Мене дуже тригерять коменти про цього хлопчика, бо кажуть, що це справжній чоловічий вчинок, що це просто якийсь акт співчуття, і ці коментарі хвилюють мене значно більше, ніж решта, бо вони показують ставлення нашого суспільства до цієї ситуації. От я хочу, щоб наше суспільство, якщо дай Боже виживе та переживе війну, відновилося і почало функціонувати. Щоб воно дійшло до того моменту, коли вчинок цього хлопчика не буде вважатися героїзмом чи "справжнім чоловічим вчинком", а буде нормальною, адекватною реакцією. Просто тому, що так нормально, так треба. Коли будуть черги з тих хлопчиків, і в принципі хто буде танцювати — буде вибирати дівчинка. От що мене тригерить. Ми не повинні перетворювати взаємодію з людьми з особливими потребами на якийсь особливий акт героїзму і вішати на це ярлик, бо сама ця ситуація є проявом адекватності. І мені це болить. Мені дуже шкода через це. А все решта я не коментую, бо, на жаль, коментувати нічого. І так було, і маю надію, що колись зміниться — коли саме, не знаю.

про укорінення

У мене вчора була така дуже довга розмова з другом, з , про імміграцію і про його погляд на цю імміграцію. Я зрозумів, що не розумію інших людей і тих, хто біг від війни, тому що одна з ознак цих людей — це високий ступінь тривоги. А я живу в тривозі все життя, тому що в мене гіперпильність і такий системний ПТСР, тобто тривога — це мій постійний супутник. Тобто вона в мене ніколи не зникає, вона трошки стала менше, коли я почав приймати антидепресанти. А інший момент у тому, що оскільки мене ніколи повністю не приймали через фізичний стан, особливості нашого суспільства і багато інших речей, ідентичність у мене змішана. Для Заходу я Мускаль, а для Сходу — Бандерівець, і багато інших моментів. І через те, що я дуже сильно не вписувався в суспільство, в якому я живу, я розвинув бензайне укорінення. Тобто моє дерево не має глибоких коренів, і воно дуже портативне, і, в принципі, можна з собою взяти горщик і просто перевезти його в інше місце. І мені просто ментально легше переїжджати. Плюс у мене в Україні ніколи не було відчуття дому. Мені відчуття дому вперше з'явилися в Польщі, де спрацювала моя, напевно, прихована польська ідентичність, тому що найбільша правда про мене, що я поляк, який щиро думає, що він українець. Тому, напевно, якось так. Це не відміняє моєї української ідентичності, любові до України. Я щиро хвилююся за цю країну, але в дійсності мені якось було набагато простіше і рідніше в Польщі, хоч я розумію, що це більше пов'язано не з країною, а просто з етапами мого життя, де в Польщі я почав таку велику іспанську реконкісту, де я почав забирати у роботи назад своє життя, формувати свою ідентичність, формувати свої смаки, відновлюватися після перших хвиль гарячня. І це такий дуже довгий процес, про який я, напевно, колись напишу довгий чит, але не зараз. Тому, якось так, я маю визнати, що ця комбінація життя в перманентній тривозі і портативності своїх коренів мені дуже сильно, в дійсності, розмила той імпульс між людьми, які переїжджали через війну, і моїм переїздом. Плюс, оскільки в мене інвалідність, я жив у світі, який взагалі до мене непридатний і взагалі до мене не імпонує, в мене такий, як би, антитіл до несприйняття іншими мене. Тобто, мені абсолютно байдуже, як мене сприймають, тому що це, в дійсності, їхня проблема, а не моя.

про казки

Казки — це не тільки для дітей. Але й не тільки для дорослих. Вони для всіх нас — включно з тими, кого ми носимо всередині.

Магія «золотих швів»: як дитяча казка «Макс, Цугі та Цербер» стає путівником із реперентингу для дорослих

Коли ми чуємо термін реперентинг (або реперентизація), на думку спадають кабінети психотерапевтів, складні схеми трансактного аналізу чи товсті медичні довідники. Проте найскладніші істини іноді найкраще розкриваються через прості художні образи. Казкова історія про хлопчика Макса, триногого кота Цугі та триголового пса Цербера, написана мною, є яскравим прикладом того, як дитяча література може виконувати глибоку терапевтичну місію — зцілювати пораненого «внутрішнього малюка» в кожному дорослому.

Від корпоративів до стартапів

Ну, я вже трошки розказував про свій досвід.

Про щастя еміграціі

Я тут уже отримав по шапці від багатьох — що, мовляв, мені не зрозуміти масштаб травми біженців війни з України, і мій досвід не такий, бо я, мовляв, поїхав сам, на чудових умовах і не тікав від війни.

Коли тіло перестає говорити: чайна медитація як протокол відновлення після вигорання

Чому L-теанін, теабруніни і блукаючий нерв роблять те, чого не може жоден застосунок для медитації

Офісний монах: як чайна церемонія перетворює звичайний робочий день на практику усвідомленості

Покрокові протоколи на 5 і 15 хвилин, які допоможуть зосередитися, знизити стрес і не сказати колезі зайвого

Зірка і сродна праця: про любов до себе між Сковородою і Кроулі

Фраза "люби себе" сьогодні витерлася до прозорості. Її повторюють з мотиваційних плакатів, інстаграмних карусельок, з обкладинок книжок про самодопомогу — і від цього повторення вона втрачає не лише сенс, а й самé право на серйозність. Любов до себе перетворилася на товар: спа-процедуру, ранкову рутину, дозвіл купити дорогу каву. Це не любов. Це косметика, накладена на питання, до якого боїшся доторкнутися.

Макс та Цугі - Гра, яку ще не вигадали

Дружба починається не тоді, коли тебе зрозуміли, а тоді, коли ти наважився пояснити.

Макс та Цугі Маяк, що говорить

Слухати — це не мовчати. Слухати — це перестати готувати відповідь.

Цугі, Макс і Цербер Шторм, що не топить маяк

Того ранку вітер був такий, що маяк гудів.

Цугі, Макс і Цербер Іній на склі

Уранці маяк був тихий, як завжди. Море, яке давно відступило, залишило по собі лише рівну сіру землю, вкриту інієм. Навіть стежка, якою зазвичай приходив Макс, зникла під тонкою кіркою льоду.

Цугі та Макс: Маяк, що множить світло

ЦУГІ ТА МАКС: Ієрогліф щастя

На маяку пахло чимось незвичним. Не чаєм — хоча чайник, як завжди, стояв на плитці й тихенько булькотів. Пахло деревом і чимось гірким, ніби старий горіх.

Про проєкт дитячих книжок

Я тут почав невеликий проєкт, дуже цікавий. І замість того, щоб писати книжки великі й серйозні про графи для дядьків з вигоранням, депресією і бородою (ну, тому що читати про графи, математику і штучний інтелект непросто), я почав щось трошечки писати про дітлахів, точніше — для дітлахів. Про якісь ДЦП-особливості, що бути особливим, в принципі, нормально. Це не є там почесно чи спеціально, це не робить тебе генієм, але і поганою людиною також.

Цугі та Макс: Літери-коники

Книжка для дітей 8–10 років

Цугі та Макс: Чай, що робить тишу

~ казка про маяк, радіо та старий чай ~

Макс, Цугі і світло, яке чутно

На самій верхівці старої кам'яної гори стояв маяк.

Zettelkasten: коробка з-під взуття, яка пише книжки за вас

Як організувати особисту систему управління знаннями на папері — крок за кроком

ENIL, свобода і незалежне життя: чому це не про “виживати самому”, а про право жити по-людськи

Коли ми чуємо словосполучення “незалежне життя”, легко помилково уявити собі людину, яка все робить сама й ні від кого не залежить. Але саме тут починається одна з найважливіших ідей руху за права людей з інвалідністю: незалежність не означає відсутність потреби в підтримці. Вона означає дещо інше — право людини керувати власним життям.

Сторінками Андерсена - про смерть ідентичності та качок

Ви знаєте, що в дійсності казки пишуть для дорослих. І взагалі казки, особливо не народні, а там пізнього періоду, які там писав, наприклад, Шарль Перро чи Андерсен, вони були орієнтовані на соціум, на солони, на якісь серйозні філософські чи соціотеми. І тобто казки — це не просто, і ти це зазвичай усвідомлюєш, коли в тебе з'являються діти, і ти починаєш ці казки читати разом з дітьми.

Дискримінація за діагнозом або "Ну що ви хочете з твоїм діагнозом"

Вчора був день захисту прав жінок чи боротьби за права жінок, і дуже багато постів на цю тему. Та ми в дійсності дуже далекі від рівності, в нас все ще є дискримінація.

Данте під горою сент Мішель

Що я б змінив у свому досвіді життя з ДЦП

Тут таке цікаве питання: що би я, якби міг, робив інакше, і за чим я жалкую? Я вам чесно скажу, це частина мого ментального здоров’я. У мене є таке правило — не повертатися назад і сильно не хвилюватися за речі, які я змінити ніяк не можу.

Що дав мені діагноз ?

Ну, ви знаєте, от я пишу свої пости й нотатки про ДЦП, і їх читає мій психолог — Ольга. Вона ставить мені цікаві питання, які змушують мене задуматися. І це у нас такий насправді процес, сам по собі дуже цікавий.

Про "ненастоящих" інвалідів

Ну, в общем, поговоримо про "ненастоящих" інвалідів. І ми тут не будемо говорити про депутатів, чи прокурорів і суддів, у яких фейкова інвалідність — це взагалі окрема тема для розмови і з цим повинно розбиратись СБУ.

для кого варто писати вірші

людина сама нічого не може

Про ДЦП та вигорання

Я вже трішки розповідав, що таке ДЦП і як я з ним живу з дитинства. Потім я розповідав, що, в принципі, є адаптація організму до травми, і не всі патерни адаптації організму, наприклад до парезу, є корисними. Відповідно, у мене, наприклад, болить спина, я ходжу на фізіотерапію, є багато проблем. Зрозуміло, що є м'язове напруження як наслідок парезу, тому й болить спина.

Книжки проти девайсів й хто винен?

Ну, я тут недавно розповідав, що прийшло оце дослідження різних тестів, типу PISA, і всі наїжджають на молоде покоління. Результат не заставив себе чекати, тому що зараз ведеться велика дискусія, наприклад, в Німеччині про заборону соціальних мереж, але це трошки в дійсності про інше.

Як працювати з ШІ: чому важливо виходити з потоку

Продовження теми Вигоряння та ШІ

Феномен самоука: чому «неформальна» освіта стає суперсилою в IT

Багато речей у своїй професії я вивчив самостійно. Попри наявність формальної освіти та закінчений університет, програмувати я почав задовго до студентських років. Більшість знань, які я реально використовував у роботі, були здобуті власноруч. В інституті я був не найкращим студентом — більше працював, ніж навчався, а сесії сприймав як головний біль, який треба просто пережити. Навіть через роки мені іноді сняться жахіття про загублені курсові чи пропущені іспити; для мене інститут став радше життєвою травмою, ніж святом знань.

Трейдери Ясності: Чому AI не замінить інженерів

Останнім часом ми чуємо: "AI-асистенти дозволять будь-кому писати код! Навіть фаундери без технічного бекграунду зможуть будувати софт!"

Gen Z не тупі й ші тут нідочого

Зараз активно обговорюється в мережі тема, що Gen Z тупі. Тому що було дослідження, стандартні тести, і от вони кажуть, що це перше покоління, яке на когнітивних тестах значно програє своїм попередникам. І у цьому всьому, звісно, звинувачують ШІ — ну, ті, які більш просунуті. Ті, які менш просунуті, звісно, звинувачують девайси. Тому що саме мобільні телефони й залежність від екранного часу нібито повністю знищує мозок наших молодих людей.

Вигоряння з ШІ

поговоримо про досить цікаве дослідження, присвячене тому, як генеративний ШІ трансформує вашу роботу. Теоретично, ви мали б працювати швидше, встигати більше або працювати менше; але, як свідчить людська природа, це не так. Замість прискорення ми фактично отримали інтенсифікацію. Тобто ви працюєте інтенсивніше і, як результат, почуваєтеся більш виснаженими.

Про примусову міграцію

Вчора це знов всплило в одному з моїх постів. Я теж довго в це вірив й навіть щиро співчував цім людям - поки не усвідомив що це свідома чи не всідома маніпуляція . "ну виж поїхали з власної волі а нас змусили ми ж не обирали іміграцію". Й я пропушу чотири сторінки тексту шо я теж їхав від чогось й що мене також змусили проте я так давно не думаю.

Про любов поляків

Про любов написано багато .

Performance Coach Greg Harden про асертивність

Бути асертивним означає вміти задовольняти свої потреби, водночас взаємодіючи з великою чутливістю до тих, хто поруч.

Дефіцит любові й прийняття

У мене був задум якій я виношую давно - розповісти вам про ДЦП без купюр та трохи привідкрити ширму - шо власне ховаеться за травмою. Бо часто є травма а є супутні наслідки адаптаційних стратегій організму до травми . й вони можуть бути більш шкідливими за саму травму. Ну й оскільки вона у мене від народження я не маю уявлення шо таке життя до травми й шо таке нормально.

Адаптація до ДЦП

Отож я вам розповідав про спастичні парези й дцп . Наша еволючійна супер сила - це адаптація та нейропластичність - хоч нам далеко до тарганів які можуть жити взагалі без мозку й іх нервова система перебирає функціі мозку й тарган вмирає від того що голови нема бо нема чим пити та істи )) проте ми також адаптуємося. Особливо якшо це дитина.

Як розкрити чорний чай

Отож чорні й червоні чаї на практиці модуть бути солодкі . Деякі мають карамельно горіхові нотки - проте ми часто цього не відчуваємо - бо пємо його не правильно.

Чай Черчеля

Лапсанг Сушонг - це улюблений чай Черчеля правда він його приправляв бренді в невідомій пропорціі. В дійсності копчені та димні чаї дуже старі проте саме цей чай це 19 століття. Все як завжди - сталася прикрість - на чайній фабриці через ночівлю війська зірвали графік сушки чаю й селяни на поспіх сушили листя на вогниші з соснових дров а потім за безцінь продали голландцям. Й на наступний рік голанці захотіли ще бо це був фурор в європі .

Парези й як я з ними живу

Я з народження живу з ДЦП. Це не є хворобою у звичному розумінні й не підлягає лікуванню. Лікують або його наслідки, або проводять симптоматичну терапію. Як показав досвід, усі «чудо-методи» його зцілення, окрім реабілітації — це лише спроба нажити бабла.

Праворадикалізм як брак емпатії

Тріумф правих популістів та радикалів це прямий наслідок провалу держави в сфері освіти культури та економіки . Бідні й тупі зазвичай дуже люблять прості рішення й зовнішніх ворогів.

про лопати й трактори

Ви професійно копаєтте лопатою . Лопата проста інколи використовуєте малі лопаткі інколи великі. Й в один чудовий день всі божеволіють й пишуть шо лопати померли треба терміново все тракторизувати. Ну й ви пересідаєте звісно на ескаватор - й виявляється шо це не про копаня й ше це про водіння й треба заправляти то діло й ще в місці де ви копаєте має бути яка не яка дорога. Ямкі звісно чомусь виходять троха більші в раз так 5 але

телепортація історії

Я не дуже люблю мистецтво середньовічча - це часто похмуро й в основному замовник церква й релігійні мотиви . Особливо рані роботи - повне не розуміня анатомії якісь дещо мультяшні фігур, симетрія облич . Проте ми бачимо дуже яскраво один феномен - дія відбувається мало не на італійській прощі всі персонажі сучасники й звісно всі білі европейці - це таке телепортування історі в сучасний контекст з дещо втратою реальності . Це наче ми

Між масонами та фанатиками

З серії "то вам за те що не молитеся" перекраслено "то вам за те шо ігноруєте уроки історіі" або ессе чому не можна вчити лише матан й програмування.

цегляний тібетській чай

Хейча та цегляний тібетській чай. Багато ідей з чаєм породила логістика - чай довго транспортувався й займав багато місця й псувався. Саме тому виникла ідея пресувати чаї . Й також виникла ідея піддавати чаї фермекнтаціі й сушити на диму - й отримувати чорні чаї які стабільніші й зберігаються роками . Саме такі циглини з хейча часто курсували чайним шляхом до тібету поряд з пресованим шеном якій теж дозрівав в дорозі й часто

Так сталося - достатньо

Погані речі стаються з хорошими людьми часто випадково . Це страшна теза її важко прийняти й з нею жити . Часто ми дісно просто не бачимо причино наслідкового ланцюга бо не хочемо бачити або може він надскладний й нам просто не доступний . Проте інколи причини немає й тоді наш мозок страждає й хоче цю причину віднайти . Й тут благодатна почва для провин за «гріхі» й часто навіть не свої а мало не родинних проклять . А відповідь проста

Назад у майбуття

Нам в школі створили ілюзію лінійності історїї та неперервності прогресу - а це не зовсім так.

Світ очима імігрантів

Ну що ж підсумок наших балачок у фейсбукові

Starbucks

Почнемо з того що в старбакс кава недуже вона не жахлива але й пити її без болю важко. Старбакс як компанія взагалі не про каву але це окрема розмова про те як будувати імперію не помітно на купонах лояльності .

Булгаков

Я мушу зізнатися я фанатів від Булгакова й майстра з маргаритою - я її перечитав хз скільки раз й потім читав ранні версіі роману й в мене волланд то нік на гітхабі якій я ніяк не зміню. В якісь момент я дойшов до його явних українофобних романів й змінив свою думку.

Пиво чи Хліб ?

Ідея що пиво було раніше за хліб радує багато залежних підбухуючих людей. Проте цей факт набагато глибший. Пшениця це не про виживання та голод чи інстинкти. Пиво було частиною соціалізаціі обрядів та культури - тобто це був соціо культурний феномен. Тобто агрокультурну революцію та осідлість почали з потреби забеспеченя ритуальних потреб й соціальних потреб - це змінює розуміння драйверів цивілізаціі.

Двадцятка, Шістдесят і Людина: Біологічні Корені Числення

Коли ми рахуємо, ми рідко замислюємось, що математика почалася не з абстракцій, а з нашого власного тіла. Кожна система числення — це історія про те, як люди дивилися на світ крізь призму того, що було найближче: пальців, фаланг, місячних циклів.

Вакцинація

Тут така історія в совку було не принято вакцинувати дітей з ДЦП бо нашо переводити дифіцитні ліки на ушербних. Тому зробили міф шо вакцини для дітей з дцп їх прям на місці вбють страшною смертю. Так я прожив життя граючи в лотерею й живий лише поки є коллективний іммунітет якій почав зшезати бо зявилися інстідіви мамашкі антіваксерши які срати хотіли на все й свого ребійонку вакцинувати не будуть . Тиждень назад маючи досвід лише

з старого нотатника

Вікіпедія нам каже оттакево "ДЦП — узагальнений термін для групи стійких непрогресуючих рухових синдромів (гіперкінези, атаксія, парези, паралічі), часто поєднаних з психічними та мовленнєвими порушеннями, рідше — епілептичними нападами, ліквородинамічними зрушеннями, патологією слуху, зору, органів і систем чи без них, які є наслідком органічного ураження центральної нервової системи (ЦНС) в пренатальному, інтранатальному та ранньому неонатальному періоді."

Про травми та дцп

Я десь з років 8 чітко вірив в те що буду лікувати й допомагати іншим. Я троха волонтерив в основному в осередках з ДЦП й сам як ДЦПшнік хочу написати пару слів батькам мабуть в першу чергу. Дитина бачить світ вашими очима й в першу чергу очима мами. Мама знайомить дитину з батьком а разом вони відкривають дитині світ. Ваша дитина народилась особливою. Бог вирішив що в неї будуть інакші задачі й вам треба змиритися шо нормальною вона не стане ніколи. То не ваша вина й стидатися тут немає чого. Й точно ваш стид й ваші проблеми з сприйняттям й прийняттям вас як батьків й вашого чада ніяк не мають травмувати вашу дитину. Підтримуйте та компенсуйте мяко без наголошеня шо без вас то їй не світить. Любіть просто любіть її як є. 90% травм не родові а ментальні ми виховуемо зневіриних жертв. Саме від вас залежить як дитина бачитиме себе у світі. Їх реальність інакша для них багато чого норма що для нас шок. Вони адаптуються до світу краше бо не знають шо могло бути простіше чи інакше. Бажання шоб ваша дитина мала повноцінне життя похвальне але не вам вирішувати шо то таке. Почитайте Вуйчича він зміг то пояснити куда краше ніж я. Я знаю шо повноціне життя це змога отримувати й віддавати любов а не ходити рівно чи істи виделкою як усі.

'Baby Tectonic Plate' by Gaia Perissutti

Artist : Mauro C. Martinez (2020) "Swing"

22.12 - Світанок

Схід сонця після найдовшої ночі року . Дуже символічно що в Україні то день енергетика.

Турецькій чай на кухні в Берліні

Турки на пустять мене на курорти за це . Я варю турецький чай без турецького двоповерхового чайника й виходить досить класно.

Пуер від Самураїв

Вперще спробував японського родича пуєру - й це дуже смачно й класно хоч пишуть шо там також процес ферментаціі в великих купах проте мені смак більш нагадує глибоко оксидовані чаї. Він солодкий та пряний . настій більш рубіновий ніж чорний й видно надзвичайна якісь сировини й листки хоч седедні проте цілі й не побиті

Про радіоприймачі та паяльники та ДЦП

Я все життя живу з ДЦП й це не лише про мою елегантну походку це в принципі про багато всього. Коли я був малим ми часто лагодили й коперсалися у радіоприймачах та різній техніці бо то був савок й новий приймач то був не варіант. Так я взнав про електрику сигнал електричні кола й решту речей. Й ше мені якось пояснили шо й ДЦП то як поламана редіо. Й я отце мав пару трійку мрій довкола того.

Про хлопчиків

По логіці суспільства вирощеного на уламках совка - хлопчики не плачуть й не жаліються . Бо нізя. Якщо накинути ще кризу після розвалу совка то хлопчики ще й нічого не хочуть - бо хотіти теж не можна . Взагалі слухняна й зручна дитина не ниє й хоче саме те що їй дають . А як нічо не дають то нічо й не хоче . Якось так . Й якось виявляється з годом що у нас якісь анти бажання- ми бажаємо відсутності якіхось речей . Ну й звісно це покоління яке потім мріятиме просто виспатися аби не здохнути бо буде шалено бігти не розуміючи куди від безпроглядного жебрацтва . Й щиро дивуватися забившись в кут щоразу коkи вигорятиме в щент .

Банальність зла

Банальність зла. Часто багато авторів й філософів намагаються зобразити зло як шось банальне й примітивне або шось що виникає де немає добра чи бога - це вкрай небезпечна концепція яка з нами вже йде рука об руку століттями. Зло це не відсутність добра - зло це самостійний та свідомий шлях. Це не про ілюзію що люди злі бо примітивні чи бідні чи не освідчені - ні. Нацисти не були ні бідними ні тупими.

Beyond Binary Relations: The HyperGraph-Graph (HG²)

The Resource Description Framework (RDF) has long served as the foundation of the Semantic Web, yet its binary triple structure inherently limits the representation of complex, multi-dimensional relationships. The HyperGraph-Graph (HG²) data structure emerges as a sophisticated solution that transcends these limitations by combining the expressive power of hypergraphs with the structured clarity of traditional graphs. This article provides a comprehensive technical analysis of HG² architecture, examining its formal definition, mapping mechanisms for RDF integration, and implications for next-generation knowledge representation systems. We demonstrate how HG² addresses fundamental challenges in semantic computing while maintaining backward compatibility with existing RDF infrastructure.