Я все життя живу з ДЦП й це не лише про мою елегантну походку це в принципі про багато всього. Коли я був малим ми часто лагодили й коперсалися у радіоприймачах та різній техніці бо то був савок й новий приймач то був не варіант. Так я взнав про електрику сигнал електричні кола й решту речей. Й ше мені якось пояснили шо й ДЦП то як поламана редіо. Й я отце мав пару трійку мрій довкола того.

Я хотів винайти такій "паяльник" для нервів шоб полагодити той приймач.

Ф ще я мріяв шоб в кожної людини була така ручечка як у приймача щоб її можна було накрутить на свою хвилю й на якісь час дати відчути що в середині мене.

Бо мова не може пояснити що саме ти відчуваєш й як тобі

Не те шоб цім хтось сильно цікавився в моєму дитинстві проте я розумів шо там в середені все трішки інакше й те шо я відчуваю неможливо пояснити словами нормальних людей

Бо це не просто біль чи тривога з мязовим перенапруженням це шось більш комплексне обємне й колюче.

важко коли немає слів

зараз я прогркмую агентів які повинні розуміти тебе й знов відчуваю шо лінгвістика та мова як посередник це багато проте недостатнь й хочеться мати отту ручечку яку можна накрутити щоб дати себе відчути й відчути інших

У дружини якось краше з емпатією й розумінням та сприйняттям інших. Мені з цим набагато важче я якось більш відсторонено спостерігаю за стражданням та болем інших.

Бо мкнк довго вчили шо мій біль або неважливий або заважає іншим

От паяльник для нервів поки не винайшли але ручечка з ШІ все більш і й більш реальна тому працюю далі