Я десь з років 8 чітко вірив в те що буду лікувати й допомагати іншим. Я троха волонтерив в основному в осередках з ДЦП й сам як ДЦПшнік хочу написати пару слів батькам мабуть в першу чергу. Дитина бачить світ вашими очима й в першу чергу очима мами. Мама знайомить дитину з батьком а разом вони відкривають дитині світ. Ваша дитина народилась особливою. Бог вирішив що в неї будуть інакші задачі й вам треба змиритися шо нормальною вона не стане ніколи. То не ваша вина й стидатися тут немає чого. Й точно ваш стид й ваші проблеми з сприйняттям й прийняттям вас як батьків й вашого чада ніяк не мають травмувати вашу дитину. Підтримуйте та компенсуйте мяко без наголошеня шо без вас то їй не світить. Любіть просто любіть її як є. 90% травм не родові а ментальні ми виховуемо зневіриних жертв. Саме від вас залежить як дитина бачитиме себе у світі. Їх реальність інакша для них багато чого норма що для нас шок. Вони адаптуються до світу краше бо не знають шо могло бути простіше чи інакше. Бажання шоб ваша дитина мала повноцінне життя похвальне але не вам вирішувати шо то таке. Почитайте Вуйчича він зміг то пояснити куда краше ніж я. Я знаю шо повноціне життя це змога отримувати й віддавати любов а не ходити рівно чи істи виделкою як усі.