Вчора це знов всплило в одному з моїх постів. Я теж довго в це вірив й навіть щиро співчував цім людям - поки не усвідомив що це свідома чи не всідома маніпуляція . "ну виж поїхали з власної волі а нас змусили ми ж не обирали іміграцію". Й я пропушу чотири сторінки тексту шо я теж їхав від чогось й що мене також змусили проте я так давно не думаю.

Змусили поїхати - це про переселенців з сянока як мій дід якого запакували в вагон братні полякі навіть недавши зібрати речі лише за те що він українець . Чи евреї якіх висилали в освенцем.

Людина сама не залежно від обставин прийняла рішення поїхати. Тобто це її рішення а не путіна. Життя в новій країні виклик. Це може бути пригода та можливість переродитися й заново відкрити себе а може перетворитися в жах й страждання й розповіді що вас не приймають німці бо у вас не німецьке прізвище .

Тут питання прийняття . В першу чергу прийняття відповідальності за своє рішення - й це най важче.

прийняття що зараз так є .

прийняття що зараз я тут й це мій дім .

Алеж людина не дерево й її не припнули ланцюгом .

Завжди можна

- поїхати далі

- вернутися ну хоча б в країну якшо дому більше немає

- вирішити лишитися

Я нівякому разі не применшую біль та травму біженців проте велика частина цієї травми це травматизація себе через НЕ прийняття ситуаціі

Перші 2 роки я теж псіхував й хотів повернутися мало що не кожен місяць .

Я розумію що це чисто моє сприйняття й досвід проте це я в Україні відчував себе внутрішнім мігрантом з якім наче шось не так а в Німеччині це відчуття зникло хоч і в мене дотепер є мовний барєр.