Зараз активно обговорюється в мережі тема, що Gen Z тупі. Тому що було дослідження, стандартні тести, і от вони кажуть, що це перше покоління, яке на когнітивних тестах значно програє своїм попередникам. І у цьому всьому, звісно, звинувачують ШІ — ну, ті, які більш просунуті. Ті, які менш просунуті, звісно, звинувачують девайси. Тому що саме мобільні телефони й залежність від екранного часу нібито повністю знищує мозок наших молодих людей.

Ну, насправді, треба, по-перше, зрозуміти, що ці тести самі по собі дещо відносні. Плюс ці тести дизайнилися дуже давно, і вони фокусуються на світ, якого, можливо, вже з нами й немає. Я не можу сказати, що через ШІ — можливо, так. Якщо ми зразу все гуглимо чи питаємо у ШІ без розуміння того сабжекту (предмета), то, можливо, в дійсності це погіршує наші когнітивні властивості та все решта.

Щодо девайсів — ну, я чесно вам скажу, насправді немає ніякої різниці, чи ми читаємо з мобільного телефону, чи ми читаємо з паперової книжки. Але тут, мені здається, питання не в девайсах, а в типі якості інформації. Інформації не стало менше, інформації стало більше. І, в принципі, що сучасна людина, що молодше покоління опрацьовує просто в десятки разів більше інформації, ніж, наприклад, це було до появи інтернету чи до появи мобільних телефонів. У нас не було такого шаленого потоку, з яким треба було справлятися, і, в принципі, це проблема. Тому що ми з цього потоку просто багато чого не здатні засвоїти. Він перетворюється на шум, створює когнітивне навантаження. Якщо у нас є такий термін, як пусті калорії, може, в принципі, бути така сама історія, як пуста інформація.

Плюс це покоління повністю залежне від дофаміну, відповідно, всі навчальні програми й інформаційний контент зараз формують так, щоб він був короткий, але емоційний. І замість того, щоб отримувати щось корисне, ми просто отримуємо цей дофаміновий буст, бо інакше без цього дофамінового бусту це ніхто не буде читати. Я як автор контенту бачу ту кризу, що лонгріди ніхто не читає, складні статті ніхто не читає. І це, в принципі, вотчина пенсіонерів.

Я думаю, що це не проблема девайсів і навіть не проблема ШІ, а проблема того, яку інформацію і якої якості цю інформацію сучасне покоління споживає. І замість книжок, лонгрідів і контенту, який змушує нас його опрацьовувати, думати, формувати якісь нові зв'язки (тобто змушує працювати), ми просто любимо свайпати, отримувати всякі дофамінові бусти, бавитися в гейміфікацію і займатися інфотейментом та інформаційною прокрастинацією. І це справді проблема, тому що контенту більше, інформації більше. Я можу навіть сказати, що є розсіювання уваги й втрата фокусу саме через те, що йде перевантаження інформацією, яка насправді в собі нічого, крім міксу простих фактів і дофамінового бусту, не несе.

І тут насправді винне не молоде покоління, а винні всі, і в першу чергу винні медійні платформи, яким важливіша просто кількість переглядів, кліків, і вони дієорієнтовані. Тобто їм важливо, щоб юзер натиснув на кнопку, щоб юзер скролив чи заліп на відео. Відповідно, змінюється підхід до того, що саме ми показуємо. Тести не брешуть, насправді є всякі когнітивні проблеми у молодого покоління, але і ці тести дизайнилися на світ, який, можливо, більше не існує. Тому це складне питання.

Як повернутися до того, щоб молоде покоління читало есеї, я не знаю. Тому що я як автор книжок також бачу, що їх купують люди в районі 40, але справедливості заради, у мене дуже нішевий контент. Нішевий контент, він дуже специфічний, він більш професійний. Я думаю, що люди, які цим всім займаються, вони десь просто мого віку, от і весь секрет.

Я думаю, що це великий виклик для всіх, але я б не звинувачував у цьому ШІ, я б також не звинувачував у цьому телефона. Це більше про те, що ми бачимо з тих телефонів, і звідки береться цей контент. Оскільки основною домінантою у нас стають замість тексту короткі відео чи короткі меседжі, і твітеризоване мислення, де 300 знаків — це вже перебір, відповідно, воно і веде до того, що інформація такими фреймами сприймається. От і весь секрет.