Замість передмови
Я пишу це не як вчитель, який знає, як правильно. Я пишу як людина, яка колись сиділа в аудиторії з відчуттям: усе навколо безглуздо, застаріло й даремно. Це відчуття було цілком щирим. Воно було частково правдивим. А от «частково» — найнебезпечніше слово в цій історії, бо саме через нього легко викинути разом із непотрібним те, що згодом виявиться найціннішим.
Якщо ти зараз розчарований у школі чи в навчанні загалом, ти не дивний і не сам. Я хочу розповісти, як це було в мене, чого я тоді не бачив і що зрозумів пізніше. А потім дати тобі кілька простих інструментів, якими можна користуватися вже цього тижня.
Частина перша. Моя історія
Гімназія, яка навчила думати
Мені пощастило з початком. Наша гімназія наприкінці дев’яностих і на початку двохтисячних була дивною для тогочасної України. Нам казали, що ми майбутнє країни і майбутні вчені, що саме нам її піднімати. З нами розмовляли прямо, як із дорослими, і вчили думати, а не лише відтворювати текст підручника. Це різко відрізнялося від того, що тоді вважалося освітою.
Це важливо для подальшого. Я прийшов в інститут із переконанням, що навчання це діалог, у якому тебе поважають. І сильно здивувався.
Інститут, якого я не хотів
На той час я вже працював інженером і програмістом. Але диплома в мене не було, і батьки хвилювалися так, що врешті домоглися свого: я вступив до інституту. Навчався на контракті, тобто сам платив за це навчання.
Перші місяці були дуже важкими. Я потрапив у середовище, до якого не був готовий. Замість «ви класні студенти, допоможемо вам вчитися» я чув від частини викладачів зневагу: знецінення того, що я вже вмів, і спроби принизити. Я не розумів, як можна так ставитися до людини, яка тобі ще й платить. Було кілька відкритих конфліктів, і жоден із них не зробив мого життя кращим.
Потім стався другий удар. Одногрупники, які здавали вступні разом зі мною, не цікавилися майже нічим і не знали, що таке натуральний логарифм. Я не був морально до цього готовий. Я почав сумніватися в усьому: чи правильно я вчився всі ті роки, чи не треба було, як більшість ровесників, просто жити, гуляти і не сидіти над математикою, яка, схоже, нікому не потрібна.
До цього додався сумнів, чи я взагалі правильно вибрав професію і чи вона комусь потрібна. Усе разом затягнуло мене в довгу і серйозну депресію. Мені здавалося, що те, чого нас вчать, не має жодного змісту, що воно неефективне і застаріле.
Креслення, яке я ненавидів
Найбільшим шоком стала «комп’ютерна графіка». Побачивши цей предмет у розкладі, я вирішив, що ми вивчатимемо якийсь 3D-пакет чи щось на зразок надпотужного фотошопу. Натомість прийшов чоловік років сімдесяти і почав розповідати, як правильно застругувати олівці й розкреслювати ватман. Наша «комп’ютерна графіка» виявилася поєднанням інженерного креслення і нарисної геометрії. Мені це зовсім не давалося, я страждав і вважав усе це дурницею.
Але кинути я не міг. Я вступив на контракт, мені потрібна була стипендія, і я пообіцяв батькам. Тож я робив те, чого не хотів, бо іншого виходу не бачив.
Симулятор комп’ютера з п’ятдесятих
Перший рік узагалі був далеким від того, чого я чекав. Інженерам спочатку викладають математику, фізику, дискретну математику, і все це здається дуже віддаленим від програмування. Найбільше мене добив курс про будову комп’ютера: нам дали симулятор машини п’ятдесятих років із шістнадцятьма бітами і сказали, що на ньому треба реально програмувати. У мене опустилися руки. Я не розумів, навіщо це все.
Люди, які змінили погляд
Мені дуже пощастило з викладачем цього курсу, паном Єрметовим. Він був терплячий і доброзичливий, з ним можна було розмовляти про цікаве. Він трохи змінив мій погляд і намалював мені горизонт: показав, навіщо вся ця математика і до чого вона веде.
Поступово я зрозумів, що мої «неефективність» і «застарілість» були правдою лише частково. Решта була моїм нерозумінням того, як улаштована освіта. Щоб працювати зі складними сучасними речами, спершу потрібні фундамент і азбука. До кінця курсу я вже, як Нео, читав двійкові роздруківки і бачив, що робить програма. Я побачив, що на цій страшенно обмеженій машині можна реалізувати складні алгоритми і проєктувати цифрові автомати. Ці знання про низький рівень і вбудовані системи стали моєю пристрастю й темою магістерської роботи.
Креслення теж виявилося, м’яко кажучи, не марним. Коли ти розумієш, як це робиться руками, потім ефективно працюєш у САПР і в електронних кресленнях. А основи нарисної й аналітичної геометрії, тобто як працюють опорні точки, вектори і перетини фігур, я використовував наступні п’ять років, коли сам накреслив дуже багато всього. Спочатку я цього просто не бачив.
Пан Озіірковський зробив із мене професійного розробника на C. Ми працювали із застарілим, недосконалим компілятором, і він зробив так навмисне. У компіляторі були помилки, і він показав мені просту річ: баги існують навіть у тому, що має працювати ідеально, і з цим треба вміти жити та знаходити їх. Ті лабораторні на примітивній техніці зробили з мене системного інженера, який здатен налагоджувати не лише власну програму, а й сам компілятор, знаходячи в ньому помилки. До речі, за це він ставив додаткові бали.
Те, чого я не вчив і про що шкодую
Я мушу сказати і про мою помилку. Я багато працював паралельно, не мав часу вчитися, багато чого пропускав і подекуди халтурив. Мої здібності дозволяли здавати іспити і не вилітати, але реально я багато чого не вивчив. Потім це вилізло мені боком у кар’єрі: я пропустив чимало фундаментальної математики, яка зараз лежить в основі штучного інтелекту, систем верифікації та багато чого ще. Тепер я вивчаю це заново, і було б простіше робити це тоді.
Де я зараз
У мене диплом магістра за спеціальністю «спеціалізовані комп’ютерні системи». Я проєктував супутники і дуже специфічне залізо. А на практиці працюю з великими графами знань і штучним інтелектом, і більшість кар’єри займався комерційним програмним забезпеченням, що далеко від моєї освіти. Ця історія і є моїм головним аргументом.
Частина друга. Вісім думок, які я хочу тобі передати
1. Ти бачиш не всю картину
Те, що здається безглуздим, часто є лише невидимою ланкою ланцюга. Багато предметів перших двох років потім стають основою того, що знадобиться далі, хоча їхнє значення неможливо зрозуміти одразу. Це не означає, що все в освіті слушне. Було багато поганих викладачів, які слабко знали предмет і зверхньо ставилися до студентів. Але було й багато яскравих, які перевернули мій світогляд і зробили кращим як студента й інженера. Не можна сказати «усе було жахливо», хоча мені тоді саме так і здавалося.
2. Головна біда не в застарілості, а в тому, що не пояснюють «навіщо»
Програму нам дають, але не розповідають, навіщо вона така. В американських університетах студент обирає предмети і йому пояснюють, як вони складаються докупи, до чого ведуть і що це дасть згодом. У нас цього не було. Тому твоє «навіщо мені це?» цілком слушне питання. Просто відповідь на нього не варто вважати «ні для чого». Її треба шукати.
3. Навчання це твоя відповідальність
У школі за тобою бігають, намагаються тебе всьому навчити і допомагають. Інститут працює інакше. Навчання насамперед твоя власна відповідальність. Воно триває на парах, після пар і не закінчується з отриманням диплома. Мені навіть здається, що справжнє навчання починається після випуску. Не дивись на викладачів, не дивись на одногрупників, дивись на себе. Ти відповідаєш за те, що вчиш, як вчиш і що вкладаєш у голову.
4. Вибір професії це стартова точка, а не вирок
З дев’ятнадцятого століття все змінилося. Тоді можна було здобути ремесло і заробляти ним усе життя. Тепер професія не назавжди. У нас була така картина світу: щось вивчив і все життя на цьому живеш. В епоху штучного інтелекту ми змушені постійно перевчатися, опановувати нові професії і навички. Вибір інституту не визначає решту життя, він лише визначає точку, з якої ти рушиш далі. Це має заспокоювати, а не лякати: помилившись у виборі, ти не програв, ти просто маєш іншу відправну точку.
5. Система розрахована на середнього студента
Освіта орієнтується на статистику і нормальний розподіл. Вона розрахована на середнього студента, якого не варто перегрівати і якому треба дати змогу довчитися, здати і засвоїти. Тому людям, які схоплюють швидше і хочуть рухатися швидше, часто нудно, і вони відчувають, що все беззмістовне або що вони зробили б краще і швидше. Це джерело великої фрустрації. Згадай, будь ласка, першу думку: ти можеш не бачити всієї картини. І другу: у групу приходять люди з різних шкіл і з різним рівнем підготовки, і всіх треба підтягнути до спільної планки, щоб вони могли вчитися разом. Я зрозумів це по-справжньому, лише коли сам почав викладати.
Вихід у самонавчанні. Хочеш швидше, їдь швидше, але виконуй вимоги системи.
6. Протест без виконання правил б’є по тобі
Якщо ти активно протестуєш проти системи і не виконуєш її правил, ти нічого не змінюєш, а лише руйнуєш власне навчання і майбутнє. Я на початку теж бунтував і відмовлявся, і це принесло більше проблем, ніж переваг. Мене виправляв жорсткий стимул: щоб мати стипендію, я мусив добре здавати сесії. Потім, уже як викладач, я зустрічав дуже розумних і талановитих студентів, які провалювали сесію і вилітали, не вміючи вписатися в систему.
7. Інститут вчить не лише предметів
Освіта це також соціальні навички, дисципліна, вміння домовлятися з людьми і вбудовуватися в процес. Це теж навчальна програма, просто в розкладі її немає.
І, мабуть, найважливіший предмет із цієї прихованої програми: вміння просити про допомогу і вчитися в інших. Багато хто вважає це слабкістю, а насправді це суперсила. Про це я ще скажу наприкінці листа. Інститут це місце, де навколо тебе десятки людей, які в чомусь знають більше за тебе: викладачі, старші студенти, одногрупники. Зв’язки, які ти тут збудуєш, і звичка вчитися разом залишаться з тобою набагато довше, ніж конспекти.
8. Систему змінюють ті, хто вміє в ній працювати
Дисципліна здається протилежністю свободи, але насправді все навпаки. Коли базові речі зроблені вчасно і без драми, у тебе звільняються сили й час на те, що справді цікаво. Дисципліна це не покора, а спосіб вибороти собі простір для власної колії.
Якщо тобі не подобається, як влаштована система, її можна змінювати. Але змінюють її не ті, хто кричить ззовні, а ті, хто розуміє її правила і заробив у ній довіру. Спершу виконай вимоги і покажи результат, а потім пропонуй: власну тему курсової, складніше завдання, інший формат лабораторної, студентський гурток. Викладач, який бачить, що ти робиш більше, ніж треба, набагато охочіше піде тобі назустріч, ніж тому, хто лише протестує. Правила це не стіна, а мова, якою з системою можна домовлятися.
Окремо про обдарованих. Якщо тобі все дається легко, легко повірити, що решта світу просто повільна, а тобі ніхто не потрібен. Це пастка. Талант без дисципліни і без вміння працювати з людьми швидко впирається в стелю: бути правим недостатньо, треба, щоб тебе почули. Сильні люди вміють пояснити складне простими словами, терпляче чекати, поки інші їх наздоженуть, і бути частиною команди, не втрачаючи себе. Вписатися в суспільство не означає стати як усі. Це означає навчитися перекладати свої ідеї мовою інших людей.
Частина третя. Що з цим робити
Ідеї корисні, коли можна щось із ними зробити. Ось кілька речей, які я пропоную спробувати.
Те, що здавалося, і те, чим виявилося
Предмет чи ситуація | Що я думав тоді | Чим це виявилося
Курс про будову комп’ютера, симулятор з п’ятдесятих | Музейна дурниця, навіщо мені це вміти | Низькорівневі знання, пристрасть і тема магістерської
Креслення і нарисна геометрія | Безглузде страждання з ватманом | Основа роботи в САПР і п’ять років практики
C із недосконалим компілятором | Дивна, застаріла техніка | Навичка налагоджувати навіть компілятор
Математика перших курсів | Можна проскочити, здам і так | Фундамент ШІ та верифікації, який довелося вивчати заново
Правило паркана
Англійський письменник Гілберт Честертон описав просте правило. Ти бачиш на дорозі паркан і не розумієш, навіщо він. Не руйнуй його, поки не з’ясуєш, навіщо його поставили. Якщо після цього причина здасться тобі непереконливою, можеш прибрати. Те саме з навчальною програмою: перш ніж оголосити предмет марним, розкопай, для чого він існує.
Шість практичних кроків
- 1.
Став питання «навіщо» вголос. Запитай викладача, старшого студента чи людину з професії, де цей предмет використовують. Одна добра відповідь здатна змінити ставлення до цілого курсу.
- 2.
Знайди свого пана Єрметова. У кожному навчальному закладі є хоча б один терплячий і цікавий викладач. Шукай його. Один такий вчитель компенсує багатьох поганих.
- 3.
Виконуй мінімум, який вимагає система, і розганяйся по власній колії. Вчасно здавай лабораторні й іспити, щоб тебе не відрахували. А сам вчись швидше і глибше там, де цікаво. Одне не заважає іншому.
- 4.
Веди «борг знань». Записуй, що ти пропустив або чого не вивчив до кінця. Через рік переглянь список і закрий принаймні один пункт. Мій борг із математики я виплачую досі, і краще робити це поступово, ніж у тридцять.
- 5.
Став експеримент на тридцять днів. Обери один «нудний» предмет і стався до нього так, ніби це секретна зброя. Щодня п’ятнадцять хвилин. Через місяць оціни, що змінилося.
- 6.
Проси про допомогу і будуй зв’язки. Щотижня постав хоча б одне питання людині, яка знає більше за тебе: викладачеві після пари, старшому студентові, знайомому з професії. Знайди одного-двох одногрупників, з якими можна разом розбирати складне і пояснювати одне одному. Питання не робить тебе слабшим, воно заощаджує тобі тижні.
Як вчитися швидше й міцніше
Пояснюй матеріал уголос так, ніби розповідаєш другові, який ніколи цього не чув. Місця, де ти плутаєшся, і є прогалини.
Повторюй з інтервалами: через день, через тиждень, через місяць. Це працює краще, ніж один довгий вечір перед іспитом.
Спочатку спробуй згадати без підручника, потім перевір. Зусилля пригадування вчить більше за повторне читання.
Не соромся повертатися до основ. Майже кожна «складна» тема спирається на щось просте, що ти колись пропустив.
Де можна вчитися додатково
Курс «Learning How to Learn» на Coursera (Барбара Оклі та Террі Сейновскі) про те, як працює навчання.
Khan Academy для підтягування шкільної й університетської математики з нуля.
MIT OpenCourseWare для безкоштовних лекцій провідних університетів.
Книга Керол Двек «Mindset» про те, як ставлення до власних здібностей впливає на результат.
Книга Джеймса Кліра «Атомні звички» про те, як дисципліна складається з маленьких щоденних дій, а не з сили волі.
Книга Анджели Дакворт «Grit» про наполегливість, яка часто важить більше за талант.
Книга Адама Ґранта «Originals» про те, як нестандартні люди змінюють системи зсередини і доносять свої ідеї до інших.
Книга Роберта Ґріна «Mastery» про шлях від учня до майстра, роль наставників і соціального інтелекту для обдарованих людей.
Книга Адама Ґранта «Give and Take» про те, чому люди, які допомагають іншим і будують зв’язки, досягають більшого.
Частина четверта. Запитання для роздумів
Візьми зошит і відповідай письмово. Відповіді можна нікому не показувати.
- 1.
Що саме мене найбільше розчаровує: предмети, викладачі, оточення чи відчуття, що я йду не туди?
- 2.
Який предмет здається мені найбезглуздішим? Що я про нього насправді знаю і кого можна запитати, навіщо він потрібен?
- 3.
Кого я можу назвати своїм «паном Єрметовим», тобто людиною, поряд з якою вчитися цікаво?
- 4.
Що я міг би робити швидше й глибше, не порушуючи правил системи?
- 5.
Яку частину вимог я можу просто виконати, не витрачаючи на це сил, щоб звільнити їх для важливого?
- 6.
Якби мій вибір спеціальності був лише стартовою точкою, що б я хотів уміти через десять років, незалежно від диплома?
- 7.
Коли я востаннє просив когось про допомогу з навчанням? Що мене зупиняє і до кого я можу звернутися вже цього тижня?
- 8.
Що в моєму навчанні я хотів би змінити? Як я можу це запропонувати, не порушуючи правил, і чию довіру мені для цього треба заробити?
Частина п’ята. Коротко, щоб запам’ятати
Ти бачиш не всю картину. Багато «зайвого» стає фундаментом пізніше.
Твоє «навіщо» слушне. Просто шукай відповідь, а не оголошуй, що її немає.
Навчання це твоя відповідальність, і воно не закінчується з дипломом.
Вибір професії не вирок, а стартова точка. Змінитися можна, і не раз.
Система розрахована на середнього студента. Якщо ти швидший, прискорюйся сам, але виконуй її правила.
Бунт без виконання вимог шкодить насамперед тобі.
Навчання це ще й дисципліна, вміння домовлятися і вбудовуватися в процес.
Просити про допомогу не слабкість, а суперсила. Вчися в інших і будуй зв’язки: знання застарівають, а люди залишаються.
Дисципліна купує свободу. Систему змінюють зсередини, граючи за її правилами, а талант без вміння працювати з людьми швидко впирається в стелю.
Наостанок
Якщо тобі не просто нудно, а справді важко, і це триває тижнями, і здається, що все втратило сенс, не залишайся з цим наодинці. Я знаю це не з книжок: про свою депресію в інституті я вже розповідав. Поговори з кимось із близьких, з другом або з фахівцем. Розмова допомагає більше, ніж здається, і просити про таку допомогу так само нормально, як йти до лікаря з температурою.
Я довго вважав, що просити про допомогу — це визнання слабкості. Що сильна людина розбирається сама, а питання лише показують, що ти чогось не тягнеш. Це одна з найдорожчих моїх помилок. Я витрачав тижні на те, що міг би зрозуміти за годину розмови з тим, хто вже пройшов цей шлях. Насправді вміння попросити про допомогу не слабкість, а суперсила. Щоб чесно сказати «я цього не розумію, поясни мені», потрібна сміливість. Саме вона відрізняє тих, хто росте, від тих, хто застрягає, вдаючи, що все під контролем.
Згадай, що змінило мою історію. Не підручник і не розклад, а люди: пан Єрметов, який намалював мені горизонт, і пан Зірковський, який навчив жити з багами. Я міг би їх і не помітити, якби не почав розмовляти з ними після пар. Більшість найважливішого, що я знаю, я взяв не з лекцій, а від інших людей: викладачів, колег, старших студентів і навіть тих одногрупників, яких спершу недооцінював.
Тож вчися будувати зв’язки. Підходь до викладача після пари з питанням. Знайди старшого студента, який уже склав той предмет. Об’єднуйся з одногрупниками, пояснюйте одне одному, сперечайтеся. Шукай людей, які знають більше за тебе, і не бійся показати, що чогось не знаєш. Так ти вчишся не лише предметів, а й того, як думають інші. Знання застарівають, професії змінюються, а люди, з якими ти навчився вчитися разом, залишаються. І колись ти сам станеш тим, до кого прийдуть по допомогу.
І ще одне. Ти не мусиш зараз знати, ким будеш. Достатньо вчитися так, щоб лишатися здатним обирати, і не йти цим шляхом самому. Решту ти встигнеш. Колись я сам дуже хотів би отримати такий лист, тож тепер пишу його тобі.