Вчора був день захисту прав жінок чи боротьби за права жінок, і дуже багато постів на цю тему. Та ми в дійсності дуже далекі від рівності, в нас все ще є дискримінація.

І я побачив один з цікавих постів стосовно прав жінок і медицини. І, звичайно, там було багато речей і про жінок-медиків, і про сексуалізацію професії медсестри і всього решта, але один пункт мене дуже реально тригернув — це ігнорування діагностики й ігнорування симптомів. Тобто на жінок лікарі, на їхні скарги, менше звертають увагу і дуже часто, в принципі, пропускають щось важливе.

І мене це тригернуло, тому що це десь в дійсності й історія про мене, хоча я не є жінкою. Але дуже часто я приходив до лікаря ще коли був підлітком, або там, наприклад, навіть в поліклініку дитячу з батьками. В мене були якісь, наприклад, там болі, ми приходили до лікарів, і перше, що я чув — це таким страшним приторним російським голосом: «Ну что вы, женщина, хотите с таким диагнозом?».

І в дійсності це такий якийсь дуже дивний стан тодішньої медицини, який чомусь перекочував. Тому що цю фразу я потім дуже часто чув уже і в 20-річному, і в 25-річному віці від дуже різних лікарів, і вона мене просто ну дуже сильно дивувала. Тому дуже часто замість того, щоб реально розібратися в проблемі, зібрати анамнез, зрозуміти, що вас турбує, якось знайти якийсь шлях аби вам зарадити й допомогти вам, лікар заявляє: «Ну що ти, чувак, хочеш? В принципі, тут і так наладом дихаєш, і взагалі з твоїм діагнозом тобі треба активно, не знаю там, обтиратися землею і сильно тут не виступати, і повільно вже почати повзти на кладовище» чи щось в такому стилі.

І це мене завжди страшенно засмучувало. Що навіть медики — люди, які, в принципі, повинні фокусуватися на стані пацієнта, на якості його життя, на його потребах — просто тупо не помічають за якимось захворюванням, в принципі, якихось інших потреб. Тобто в них зразу є інтенція, що можна, в принципі, все списати на ваш там стан, чи на ДЦП, чи на все решта. Але оце якась відсутність емпатії й відсутність якихось меж, і, в принципі, відсутність якихось базових людських навичок, коли вам люди просто в очі кажуть: «Ну що ти хочеш зі своїм діагнозом?».

А хочу я, в принципі, досить багато всього. Ну, в першу чергу, я, наприклад, прийшов до спеціаліста, щоб вирішити ту проблему, яка мене турбує. Якщо в мене, наприклад, болять суглоби, то, напевно, я хочу зробити так, щоб вони не боліли. Тому що згодом тільки у Берліні, купу років потому, я дізнався від ортопеда, що, наприклад, у мене кульшові суглоби зносилися в мотлох ще в якомусь підлітковому віці. Тому в мене там суглоба немає, а просто все тримається на м’язовому корсеті, і все досить непогано і класно, що воно мені принаймні хронічно не болить і не турбує.

Плюс я там змінив клімат, я змінив стиль життя, трошки змінив харчування, і мені, в принципі, з моїми кульшовими суглобами стало набагато простіше. Але от вдома це просто було щось таке ну просто ну нецікаве. Або, наприклад, в мене в підлітковому віці був такий ну чи симптом, чи проблема — в мене там на рівному місці вибивало ноги, і я просто падав. Це також, коли я звернувся до невропатолога, вся ця пісня у нас почалася спочатку. Ну, відповідно, що з таким діагнозом «что ты хочешь?».

І я не знаю... Коли ви, наприклад, у Німеччині звертаєтесь до лікаря, він вам пояснює, що відбувається, чому так відбувається, чи можна з цим щось зробити, чи є якісь варіанти з фокусом в першу чергу на якість вашого життя. І тут основний фокус на те, щоб ви прожили довго і не постійно страждали, а на те, щоб зробити так, щоб, можливо, ви прожили менше, але більш комфортніше, чи більш адекватніше, ну чи якось вибрали так, як ви це бачите і вам це подобається.

І, безперечно, треба воювати за права людей, які хочуть жити більш якісно, незважаючи на те, що в них є якийсь діагноз. І щоб все ж таки на них звертали увагу всупереч їхньому діагнозу і бачили щось більше, ніж просто запис в медичній книжці. Це велика проблема, в дійсності. Я маю надію, що ця проблема стане меншою з часом і ми все ж таки почнемо бачити щось більше в людях, ніж їхні основні діагнози. І навіть у медицині, в принципі, це дуже важливо".